Венеціанський Євангеліст

львов«Pax tibi Evangelista Marce»

«Мир тобі, Євангелісте Марку»

 

Весняне сонце огорнуло львівську «площу Ринок». Повітря приправлене теплом і ароматом кави. Він доноситься із сусідньої кав’ярні, де крізь прочинене вікно було видно кухаря із кав’ярником у руці. Кава ще шкварчала, переливаючись до чашки. Проміння сонця тихцем спостерігало за кухарем, а потім огорнуло своїм теплом приготований напій. Мабуть, смачна та кава з ароматом сонця…

- Вітаю вас,- почувся тихий м’який голос.

Від несподіванки я здригнулася, але одразу опанувала себе.

- Доброго дня, Мироне Петровичу, — посміхнувшись, привіталась я.

То був довгов’язий чолов’яга років за п’ятдесят. Сірий туман давно вже вкрив йому скроні. Все своє життя він займався улюбленою справою – писав портрети. Навчав малювати Мирона Петровича ще його дід Степан Закревський, теж художник-портретист. От і зараз видно, що майстер у процесі роботи — руки йому замурзало різнобарв’я фарб і відтінків. Він на декілька хвилин відірвався, щоб віддати мені замовлений місяць тому портрет до річниці весілля моїх добрих знайомих.

- Ходімте, я вам покажу портрет, — махнув рукою Мирон Петрович до своєї «майстерні».

Розміщувалась вона прямо посеред площі. Невеличкий стілець з мольбертом та купою фарб. А навколо кружляли портрети невідомих мені людей. Абсолютно всі вони посміхались. І от, до речі кажучи, Закревські ніколи не писали портрети з похмурими чи злими обличчями. Така традиція збереглася і по сьогодні.

Легким помахом руки, Мирон Петрович відкрив мені моє замовлення. Картину такої краси я ще ніколи не бачила. Начебто переді мною справжнісінькі люди. От ще трохи і говорити почнуть. Моєму захопленню не було меж.

- Подобається? – з недовірою запитав художник.

- Звісно. Ви знаєте, я ще ніколи не бачила таких справжнісіньких портретів!

- Це тому, що мене вчили не малювати обличчя, а описувати душу. Абсолютно у кожного вона посміхається, тому ти не бачиш тут сумних та понурих лиць.

Ви дуже талановитий. Можна запитання? – дещо знахабніла я.

- Кажи.

- Над чим ви зараз працюєте? Я звісно розумію, що художники ніколи не показують незакінчену роботу, та все ж…

- Добре, скажу. Тобі можна, — подивившись мені у вічі, начебто пронизуючи душу, погодився Мирон Петрович.

Він підвів мене до мольберта. Посеред білого полотна гордо стояв крилатий лев з книгою в передніх лапах. Тут виднілися ще не закінчені літери якоюсь іноземною мовою. Ні, лев все-таки вражав могутністю.

- А чому саме лев? Ви ж завжди писали портрети людей?

- Придивись уважніше. Адже це не зовсім то і лев. Знаєш чому у Львові їх так багато?

Я допитливо дивилась на портретиста. Мій погляд він зрозумів і пояснив наступне:

- Дуже давно набула свого поширення традиція встановлювати пам’ятні скульптури левів на честь якихось видатних діячів або героїв Львова. Наприклад, Лев-віщун, коли був людиною, вмів передбачати пожежі, повені та інші стихійні лиха. Лев-корчмар, за людської подоби, завжди пригощав голодних та нужденних і ніколи не відмовлявся допомогти. Також встановлено багато левів на честь меценатів, художників, державних діячів та захисників-воїнів свого рідного міста.

- А що це за лев, чий портрет ви написали? – запитала я.

- Крилатий лев-іноземець – символ євангеліста Марка. Зараз зображений на гербі Венеції. У Львові він з’явився по приїзді венеційського консула Антоніо де Массарі. Він придбав кам’яницю, оздобивши її скульптурою лева, який і зараз там знаходиться.

А що означає той напис в книзі?

«Pax tibi Evangelista Marce» — «Мир тобі, Євангелісте Марку», — коротко відповів художник, дивлячись на лева.

Я подякувала за портрет. І залишила Мирона Петровича наодинці з його творінням.

Повертаючись до будинку, я натрапила на Венеціанську кам’яницю. Піднявши очі до неба, я помітила сьогоднішнього знайомого – крилатого лева-іноземця. Мир тобі, Євангелісте Марку – пролунало в моїх думках…

Юлія Поджинська


Если вы увидели ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter. Спасибо. Мы ее обязательно исправим!


1 Star2 Stars (+1 rating, 1 votes)
Loading ... Loading ...